Степан Капшук: «Конкуренція за сировину для олійно-жирового комплексу дедалі загострюватиметься»
Олійно-жирова галузь, без перебільшення, є лідером не лише АПК, а й всієї економіки — за рентабельністю, обсягами експортної продукції, сумами валютної виручки, енергоефективністю, заробітними платами. Здавалося б, немає висот, які не підкорив би цей переробний гігант, створюється враження, що стабільність його непорушна. Чи так це насправді? Які перспективи та виклики відкриваються перед галуззю? Про це наша розмова з генеральним директором асоціації «Укроліяпром» Степаном Павловичем Капшуком.
Степане Павловичу, ми знаємо, що 16 років тому олійно-жирової галузі, як такої, фактично не було. Що стало поштовхом до її відродження?
Соняшник в Україні вирощувався, але майже весь вивозився за кордон, в основному до Туреччини, яка з нашого насіння виробляла олію, а потім постачала її в Україну. Аби змінити цю ситуацію, у 1999-му році Верховна Рада ухвалила закон, згідно з яким було запроваджене експортне мито, спочатку в розмірі 23 %, яке потім зменшили до 17 %, потім — до 10 %. Що відбулося? Вивозити соняшник стало невигідно, він став залишатися в Україні. Зате одразу зріс рівень рентабельності його переробки на місці. В Україну стали надходити інвестиції. Дуже розумне, стратегічне рішення, яке змінило обличчя АПК і відродило галузь. Цьому кроку треба завдячувати тодішнім керівникам парламенту Олександру Миколайовичу Ткаченку, Олександру Олександровичу Морозу і Володимиру Михайловичу Литвину, народним депутатам Катерині Тимофіївні Ващук та Олегу Івановичу Юхновському, першому генеральному директору асоціації «Укроліяпром» Зінченко Людмилі Іванівні, які завжди відзначалися глибоким розумінням проблем АПК. І от, завдяки такій політиці виробництво соняшнику збільшилося з 2,5 млн до 13 млн. тонн, тобто в шість разів. Паралельно зі збільшенням виробництва соняшника в Україні почали будуватися олійнодобувні заводи. За 15 років споруджено 37 нових заводів, потужність яких сягнула 18–18,5 млн тонн переробки олійної сировини. Одночасно будувалися не тільки заводи, а й термінали по перевалці в портах, тому що 90 % олії експортується морським шляхом. 16 терміналів в шести портах. Це також робочі місця. І коли зараз оцінити олійно-жировий комплекс з цієї точки зору, то це 100 тисяч працюючих. 60 % соняшникової олії, яка продається у світі, українського походження. Якщо за результатами 2016 року експортовано на шість мільярдів доларів харчових продуктів, то частка олійно-жирової галузі в цій сумі становить 70 %. Нагадаю, що лідерами з вирощування соняшнику є три країни: Україна — 31 %, Росія — 25 %, і Аргентина — 8,9 %, на ці країни припадає 80 % виробництва цього продукту. А олію соняшникову виробляють 19 країн.
Але ж для завоювання закордонних ринків треба, щоб продукція була і за собівартістю, і якістю конкурентоздатною, а в нашій країні із цим завжди традиційно було якось не дуже…
Нема у світі таких технологій, які не були б запроваджені у нашій галузі. В Україні застосовуються м’які режими олієдобування, завдяки цьому наша соняшникова олія найкраща у світі. Недаремно китайці її називають еліксиром здоров’я і рік у рік збільшують імпорт до своєї країни. Якщо у 2010 році вони купували всього 10–20 тисяч тонн, то сьогодні — 650 тисяч тонн. А загалом, наша продукція постачається в 105 країн світу. Вагома частка в експорті належить Індії, країнам Європейського союзу. Це, мабуть, єдиний ліквідний експортний продукт із України, який користується таким шаленим попитом. Є ще один вид продукції — шрот, або протеїнові корми, які виробляються в Україні у величезному обсязі — 5–6 млн тонн. Але тваринництво знищене, тому в середині країни використовується близько мільйона тонн цієї продукції, а решта вивозиться за кордон — в 68 країн. І тут ми на першому місці у світі. Треба віддати належне новоствореній Держпродспоживслужбі на чолі з Володимиром Івановичем Лапою. І я думаю, що до кінця цього маркетингового року ми відкриємо ринок Китаю по шроту. Для нас це дуже важливо. Якість для нас — пріоритет номер один. За 15 років зусиллями нашої асоціації гармонізовано близько 300 стандартів з країнами, які можуть нам пред’являти вимоги.
Для всіх галузей промисловості справжнім бичем стали ціни на енергоресурси, зокрема на газ. Як у вас розв’язали цю проблему?
Всі заводи, які виробляють олію, використовують не блакитне паливо, а лушпиння, якого ми одержуємо два млн тонн. Економія — 500 млн куб метрів газу щорічно. Я закликаю голів сільських рад, які розташовані поблизу олійнодобувних заводів: звертайтеся до їх керівництва, виписуйте лушпиння і обігрівайте заклади соціальної сфери. Дві тонни лушпиння замінюють тисячу кубів газу. За ціною перше коштує 1300 грн, другий ресурс — 7000 грн. Бачите різницю?
Вас не напружує те, що значна частина потужностей не задіяні? Як можна розв’язати цю проблему?
Ми покладаємо великі надії на сою і ріпак. Я протягом останніх десяти років доводжу всім: треба щось робити, аби цю сировину переробляли в Україні. Ми зробили відповідні розрахунки і зараз у Верховній Раді знаходиться на розгляді законопроект щодо запровадження десятивідсоткового експортного імпортного мита на сою — автор Станіслав Берьозкін. Оскільки парламент захистив від хижацького вивезення наші ліс і металобрухт, ми розраховуємо на те, що своїм рішенням він залишить в Україні і сою та ріпак. А це близько 7 млн тонн цієї продукції. На жаль, ріпаку ми переробляємо лише 10 % від урожаю, сої — 20–25 %. Є ще один механізм зменшення вивезення — невідшкодування ПДВ при експорті.
Я не думаю, що в 2017 році рекорд з виробництва соняшнику повториться. Аграрії будуть надавати перевагу, передусім, сої. Це світова культура, адже попит на білок, який міститься в бобах, зростає. Ще десять років тому соя в Україні вирощувалася на 200 тисячах га, сьогодні — на двох млн га. 4,3 млн тонн зібрали торік, а в цьому очікується 5 млн. тонн. Це мій прогноз: за соєю майбутнє. А тому стратегічне завдання олійно-жирової галузі, зробити все для того, щоб соя і ріпак перероблялися в Україні.
Степане Павловичу, якщо взяти останніх 15 років, то чим особливий 2016/2017-ий?
Про рекордне виробництво соняшнику я вже згадував. Зібрали 13,6 млн тонн насіння. Нинішній сезон, вочевидь, буде рекордним і щодо виробництва олії — 5,5 млн тонн, експорт становитиме 5,1 млн. Торік компанія «Бунге» збудувала найсучасніший завод з переробки соняшнику і сої. Відкривав його Президент України Петро Порошенко. І це, мабуть, найбільша інвестиція в Україну в 2016 році і таких підприємств в Україні десятки. Це при тому, що одне робоче місце в нашій галузі коштує мільйон доларів.
Які ще завдання ставите на найближчу і середньострокову перспективу?
Одне із завдань — нарощувати експортний потенціал. Ми виробляємо в 11 разів олії більше, ніж споживаємо. Уявіть собі, якби ми в десять разів виробляли більше м’яса, молока, цукру, то стали б такими ж багатими, як Арабські Емірати завдяки нафті, бо стали б світовою годувальницею, постачаючи не сировинне зерно, а харчові продукти. Це, я вважаю, наша світова місія, яку ми рано чи пізно реалізуємо. Ясна річ, для розширення експорту треба підвищувати якість продукції. На світовому ринку з’являється новий попит на олію із високим вмістом олеїнової кислоти, такий продукт є конкурентом оливковій олії. Ми поспішаємо зайняти цю нішу. Цього року в Україні вперше вирощено 470 тисяч тонн такого унікального високоолеїнового соняшника.
Кілька років тому у Європі хтось намагався кинути тінь на українську олію. Зараз немає таких спроб?
Такі спроби є постійно, і не завжди це справа рук конкурентів. На початку цього року в нас виникла проблема з домішками курячого жиру. І таке є. Як тільки ми почули про цей факт, то зібрали в Києві нараду на базі ДП «Укрметртестстандарт» за участю відповідальних фахівців підприємств, начальників лабораторій підприємств, терміналів, трейдерів. Був проведений дводенний семінар, на якому проаналізували ситуацію з фальсифікацією соняшникової олії та розглянули всі існуючі кількісні та якісні методи визначення курячого жиру в соняшниковій олії. Річ у тому, що на великих підприємствах з виробництва олії впроваджена система НАССР, є добре оснащені випробувальні лабораторії, в тому числі, і акредитовані у відповідності до вимог ДСТУ ISO 17025, впроваджений жорсткий техніко-хімічний контроль за показниками якості та безпечності по всьому технологічному ланцюгу виробництва соняшникової олії. Фальсифікована олія може попадати на термінали лише від дрібних, напівкустарних переробників та недобросовісних перевізників. А тому був запроваджений жорсткий контроль з боку фахівців випробувальних лабораторій на терміналах, які мають все необхідне обладнання для своєчасного виявлення фальсифікації олії. Асоціація «Укроліяпром» надіслала лист-роз’яснення до Європейської асоціації виробників олійно-жирової продукції, в якому проінформувала про впровадження системи жорсткого контролю щодо унеможливлення фальсифікації соняшникової олії. Була дана гарантія поставки високоякісної продукції. Заробити авторитет важко, а знищити його дуже легко. А ще важче «відмиватися». Окрім цього, фахівці асоціації «Укроліяпром» та МОЗ України у 2008 році в ініціативному плані розробили так званий «Сертифікат Здоров’я». Велику допомогу в цьому надали А. А Григоренко та Н. О. Бутильська. Цей документ сьогодні видається на всі харчові продукти, що поставляються на експорт, і засвідчує їх безпечність та якість.
Багато зусиль та знань для відстоювання високої якості та безпечності української соняшникової олії на міжнародному рівні також доклали фахівці ДП «Укрметртестстандарт»: В. К. Семенович, В. А. Кіщенко, І. В. Левчук. та інші. За короткий проміжок часу вони зуміли розробити новий метод випробування соняшникової олії, який був визнаний у Європейському Союзі кращим, ніж ті, які існували на той час.
Олійно-жирова галузь вдячна вищеназваним фахівцям МОЗ України та ДП «Укрметртестстандарт», які в короткий час допомогли їй відстояти у Європейській Комісії та Європейському Парламенті конкурентоспроможність, безпечність та високу якість української соняшникової олії.
Ну, добре, в галузі побудовані надлишкові потужності, а раптом Верховна Рада під тиском якихось обставин, візьме та й скасує вивізне мито. Ви не передбачали таку можливість?
Ще не було сезону, щоб це питання не поставало у Верховній Раді. А тому, ви маєте рацію, така небезпека існує. Головними противниками мита є внутрішні трейдери, які зацікавлені у вивезенні соняшника. Європа теж до цього підштовхує. Подумайте самі: переробні потужності країн ЄС становлять 70 млн тонн, а вирощується там 25–28 млн тонн олійних культур. Отже, їм наші 13 млн тонн теж не завадять. Тобто на мито тиснуть із двох боків. В Угоді про Зону вільної торгівлі ми зобов’язалися протягом 15 річного періоду щороку зменшувати експортне мито на соняшник на 1 %. Ми будемо спостерігати за розвитком експорту соняшника, і якщо збільшення обсягів буде критичним, серйозно поставимо питання про зупинку механізму зменшення мита. Наші потужності без сировини нікому не потрібні. З ними може статися те ж саме, що й цукровими заводами. Знищення олійно-жирової галузі стане катастрофою не лише для АПК, а й всієї економіки держави.
З огляду на те, що у Європі та Україні створено надлишкові олійнодобувні потужності, наскільки гострою є конкуренція за сировину, і як це впливатиме на ціни?
Конкуренція дуже гостра і вона вже впливає на ціни у бік їх постійного підвищення. Соняшник не вивозять не тільки через мито, а й через те, що його внутрішня ціна вища, ніж світова. Сьогодні соняшник на Будапештській біржі коштує 350 доларів за тонну, а в нас 11500 гривень, близько 400 доларів, це велика конкуренція. І я передбачаю, що у будівництві нових заводів почнеться спад. Раніше ми щороку додавали до переробної потужності мільйон тонн. Навіщо будувати заводи, якщо не вистачає сировини? А тому, повторюю, надія переробників — на ріпак і сою.
Судячи з успіхів галузі, груди працівників галузі, мабуть, повинні бути в зірках та орденах?
На жаль, ці успіхи чомусь не помічаються. Але наші менеджери давно переросли той рівень, коли гонитва за званнями та нагородами стає сенсом життя. Вони живуть у європейському вимірі, де головне — стабільна динаміка розвитку, пошук нових ринків, інновації, поліпшення умов праці для робітників. А тому, користуючись нагодою, хочу висловити працівникам галузі подяку за їхню креативність і наполегливість у досягненні мети. Гадаю, що ми гідно відповімо на всі виклики сучасності.
Розмову вів Олександр КАРПЕНКО
Інфоіндустрія